Короваї, які знає увесь світ

Рейтинг Користувача: / 11
НайгіршеНайкраще 

Сьогодні мало хто знає, що масове виготовлення короваїв на Волині запровадила заслужений кондитер України кавалер радянського ордена «Знак Пошани» лучанка Валентина Єфремівна Онищук. У часи Радянського Союзу вироби її команди отримували найвищі оцінки на республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках. За своє життя жінка спекла десятки тисяч короваїв, якими смакували, зокрема, у Канаді, Іспанії, Португалії, Чехії, Австрії, Німеччині, Франції, Туреччині, Польщі. І вже у новій українській історії вона творила диво-хліб для найвищих посадових осіб країни.

«Пані могла б стати мільярдершою…»
Я не йняв віри прочитаному у журналі Міністерства торгівлі СРСР «Общественное питание» за грудень 1988-го року: «Продукция мастера-кондитера из Луцка Валентины Єфремовны Онищук широко известна не только на Украине, но и за рубежом, отмечена дипломом первой степени ВДНХ республики, получила высокую оценку на декаде польско-советской дружбы в Варшаве. В.Онищук возглавляет кондитерский цех Луцкого комбината полуфабрикатов ГПЗ-28. Разработала и внедрила в производство кондитерские изделия около тридцати наименований. Благодаря ее инициативе в областном центре открыт кондитерский магазин «Волынский каравай».
До речі, цей журнал вперше за стільки років Валентина Єфремівна показала саме мені. Про його існування не знав навіть онук майстрині – одинадцятикласник Юрко, якому вона вже довіряє… замішувати тісто. Прочитавши публікацію двадцятидворічної давності, він засяяв від щастя:     
– Бабусю, тепер ти маєш давати автографи та інтерв’ю!
Онук ніби заохотив Валентину Єфремівну «розсекретити» увесь домашній архів – вона дістала листи, які отримала після виходу журналу у світ. Писали лучанці з Харкова та Магадана, з Ленінакана та Полтави… Вона зізналася, що ледве встигала усім відповідати.
А слова-рядки у тих листах чисті, як ранкова роса. «Если Вы не против, я согласна быть Вашей ученицей – мы могли бы подружиться и стать хорошими подругами», – старанним почерком вивела Лілік Асатрян з Вірменії. За які заслуги Валентина Єфремівна удостоїлася уваги всесоюзного видання?
– Наша продукція завжди викликала фурор на ВДНГ у Києві, – розповідає майстриня. – У центрі виставкового павільйону на конкурсах ми ставили чотириярусний коровай. Це було щось неймовірне! На святкуванні 1500-річчя столиці «витягли» Волинь із 28-го місця на третє, хоча виступали майже останні. Уявіть собі, що жителі міста та його гості вирушили у паломництво за нашими виробами. Недарма три ночі не спали дівчата, виготовивши аж три тисячі тістечок, чимало тортів та короваїв. Я, вивчивши асортимент попередніх виставок, вирішила не повторюватися. На ходу впроваджувала свої нові розробки. З дому взяли про запас усе своє: і начиння, і обладнання, і навіть райські яблучка для прикраси. Подбали і про яскраві коробочки-упаковки. Сервіс вийшов на європейському рівні. Тістечка тільки «блиснули», торти і короваї йшли з аукціону нарозхват. На ювілейному пишному торті зробили напис старослов’янською  мовою: «И быша три братья: Кий, Щек и Хорив и сестра их Лыбедь. И створиша град, и нарекоша имя ему Киев». Міністр торгівлі України потирав руки від задоволення: він розпорядився телефонувати усім керівникам делегацій з областей, щоб неодмінно прийшли подивитися на волинське диво.
Після цього конкурсу Валентині Єфремівні присвоїли звання «Заслужений кондитер України». Її переманювали на роботу у Рівне, Львів, Київ, Ленінград. Однак на жодне запрошення майстриня не відповіла, адже дуже любила свій колектив і рідну Волинь. 
На декаді польсько-радянської дружби у Варшаві її розробки успішно витримали іспит за європейськими стандартами. Із-за Бугу приїжджала у Луцьк делегація вивчати досвід роботи Валентини Єфремівни. Одна із респектабельних дам, яка опікувалася рестораном у Варшаві, змовницьки підморгнула їй: «Якби пані працювала у Польщі, то була б мільярдершою». Валентина Єфремівна вдала, що не зрозуміла тонкого натяку щодо вербування її за кордон...   

 За  тиждень випікали дві тонни короваїв
Народилася і виросла Валентина Єфремівна у селі Селець Турійського району, яке розкинулося вздовж траси Ковель – Володимир-Волинський. Її дитинство випало на тяжкі воєнні та повоєнні роки. Валентина Єфремівна пам’ятає, як одного разу німці бомбардували село. Бабуся сховала її у вирві й  закрила своїм тілом. Це врятувало обом життя.
У 1944 році усі жителі були змушені тікати з села – німці спалили його, залишивши лише хату поліцая та старости. Коли війна покотилися далі на Захід, Онищуки повернулися до рідного обійстя. Застали попелище на місці нової і старої хат. Добром, яке закопали на городі перед втечею, поживилися злодії.
– Нам довелося починати з нуля, – розповідає Валентина Єфремівна. – Батько воював на фронті. У нашій сім’ї було троє дітей – я і двоє старших братів. Якось восени ми назгрібали сухого листя і запалили вогнище, щоб зігрітися. За якусь мить у ньому щось вибухнуло і я відчула, як гострий біль обпік моє обличчя. Осколок застряг у щоці. З ним я прожила шістнадцять літ! Операцію мені зробили вже у юності.  
Валентина Єфремівна пригадує, як мама ходила на заробітки під Володимир-Волинський, поверталася звідти з відром пшениці. Змоловши зерно на жорнах, вона пекла запашні булочки. Діткам перепадало лише по одній, бо решту мама продавала на базарі у Ковелі. За вторговані гроші купувала дітям усе найнеобхідніше.
– Тоді я й загорілася бажанням стати кондитером, – мило усміхається Валентина Єфремівна. – У дитинстві пекла із піску хліб. У Турійську середню школу пішла з шести років, а закінчила її у неповні шістнадцять. До Львівського технікуму харчової промисл-овості я не могла вступити, бо не мала трудового стажу. Два роки пропрацювала на місцевому цегельному заводі. Тож у Луцьке торгово-кулінарне училище мене взяли охоче.
У ньому в той час вчилися майбутні кухарі. Кондитерів тут не готували. Дівчина звернулася до директора: «Мені потрібна саме ця професія». І він зробив виключення для неї. Тож за основною програмою Валентина штудіювала кулінарію, а за індивідуальною освоювала фах кондитера. Усі іспити склала на відмінно. І єдина з випускників отримала диплом за кваліфікацією «Кулінар-кондитер». 
Дуже швидко пішов розголос про те, що Валентина Єфремівна – найкраща у Луцьку, а, можливо, і на всю область майстриня. Тож невипадково їй доручили очолити кондитерське виробництво комбінату напівфабрикатів об’єднання шкільного та робітничого харчування, який було відкрито на державному підшипниковому заводі у Луцьку. Майстриня не обмежилася виготовленням тістечок, рулетів, тортів, пиріжків. Відкрила цех з випічки кількох видів короваїв: для ювілеїв, заручин, весілля молодих, а також срібного і золотого. За тиждень тут випікали дві тонни обрядового хліба. І щоразу дуже швидко його розкуповували. Нерідко короваї забирали прямо з-під рук майстрині. Приїжджали по них з Рожища, Ковеля, Нововолинська, Володимира-Волинського. Як депутат міської ради, Валентина Єфремівна подбала, щоб у центрі Луцька відкрили магазин «Волинський коровай». Міністр торгівлі визнав, що цей цех - найкращий на всю Україну.

«Член Політбюро ЦК КПРС Михайло Соломенцев поставив мені п’ятірку з плюсом»
Перший коровай Валентина Єфремівна спекла у віці 25 років. Прикрасила його п’ятьма трояндами, які виготовила з мармеладу. Цим короваєм відомий поет Петро Мах зустрічав письменників, які приїжджали на Волинь. Диво-хліб надихнув його на творчість: поет написав вірш, який присвятив майстрині. Петро Мах прийшов у цех і прочитав поезію. «Дивовижний смак того короваю я ніколи не забуду!» – сказав він на прощання.
А якось у 1986-му році Валентину Єфремівну ошелешив майже у кінці робочого дня тодішній голова Луцької міської ради Іван Фурів:
– Щойно телефонували з Москви: член Політбюро ЦК КПРС Михайло Соломенцев бачив ваш чотириярусний коровай на ВДНГ у Києві. І просить спекти точнісінько такий на весілля сина, яке відбудеться післязавтра. Вранці маємо передати коровай на Київ, а звідти його відправлять літаком у Москву.
Допомагати Валентині Єфремівні взялася її безпосередня начальниця. Майстриня вирішила прикрасити коровай орнаментом з колосків. Зліпивши композицію з тіста, доручила виріб спекти своїй «шефині». А та поставила його у надто гарячу піч – колоски обвуглилися. Начальниця розридалася. Валентині Єфремівні довелося її заспокоювати і заново ліпити орнамент. Усю ніч провела у цеху, працювала аж до самісінького ранку. Коровай  вийшов, мов сонце, осяйний.
Через кілька днів Іван Фурів зателефонував майстрині:
– Мені переказали з Москви, що Михайло Соломенцев поставив за коровай п’ятірку з плюсом.
Нагадаю, що Михайло Соломенцев свого часу працював Головою Ради Міністрів РРФСР, очолював Комітет партійного контролю при ЦК КПРС.
Іншого разу вже у новій українській історії від обласної держадміністрації майстриня отримала замовлення спекти коровай для «другої особи в державі».
- Прізвища мені не назвали, лише просили пришвидшити роботу, – згадує Валентина Єфремівна. – На той час у цеху я вже не могла виконати замовлення. Пекла коровай вдома уночі. Прикрасила його вінком із волошок, ромашок та маків – польових квітів Волині. Пізніше мені розповіли, що делегація нашої області їздила із ним на весілля у Форос: колишній перший заступник голови Верховної Ради України, тодішній глава адміністрації Президента Віктор Медведчук там брав шлюб з тележурналісткою Оксаною Марченко.
Валентина Єфремівна пекла короваї на замовлення депутатів Верховної Ради. Її диво-хлібом благословляв на подружнє життя свою доньку і її нареченого волинський політик Борис Клімчук. Чимало інших фактів з життя майстрині є унікальними. Свого часу вона готувала відповідь на запит Голови Ради Міністрів СРСР Олексія Косигіна, вистежила у Луцьку небезпечного злочинця, який зґвалтував дев’ятирічну дівчинку, розшукала батька дитини-інваліда. Але це вже зовсім інші історії, які заслуговують на окремі публікації.
Кажуть, що короваї майстрині мають не тільки харчову, а й мистецьку цінність і силу оберегів. Відчувається, що вона у душі – художник, адже вміє так оздобити коровай, що очей не відведеш від нього! Переплітаються на її обрядовому хлібі колоски із зелом, розцвітають пишно диво-квітки, як живі, тріпочуть крильцями два лебеді, які символізують вірність і любов.
Працюючи у кондитерському цеху гіпермаркету «Там-Там», Валентина Єфремівна займалася випічкою «Бабусиного хліба» на опарі, «Домашнього» на чистих альпійських травах, тістечок з ягодами та фруктами. Її фірмові бренди: коровай «Хліб-сіль», торти «Валентина», «Королівський», «Лучеськ», «Чорна троянда», «Мережка».
– Є у вас особливі секрети? – цікавлюся у Валентини Єфремівни.
–Безперечно! Я ніколи не брала чужих рецептів – придумувала їх сама. Для того, щоб спекти коровай-святиню, найперше, що треба, – вкласти в нього свою душу, сповнену любові і добрих побажань. Стаючи до роботи, обов’язково читаю «Отче наш», уклоняюся іконам. Важливе значення має якість борошна та дріжджів, бо якщо господиня візьме складники не такого ґатунку, міситиме кілька разів. Для випічки короваю використовую жовтки. До них додаю цукор і збиваю, щоб він розчинився. Потім додаю дріжджі й добре розмішую суміш. Після цього цівкою вливаю молоко і насипаю борошно. Виходить рідка маса – опара. Аби тісто гарно підійшло, добре його вимішую руками. І чекаю, поки вибродить. Зрозумійте, що коровай має виходити із самого серця, мов благословення, бачити всесвіт у яскравих барвах…
Недавно майстриня вийшла на пенсію. Вона не натішиться донечкою Олею, яка гідно прийняла естафету з материнських рук. Її короваї вже знають у Києві. Столична фірма запрошує пані Ольгу на роботу. Радіє Валентина Єфремівна, що має кому передати своє вміння.

 

Авторизація

Люстрація

Останні новини


АКТУАЛЬНО

Зверніть увагу!
Читайте нашу газету! Може знайдете в ній загублену річ? 

ТУТ

Опитування

В.о. президента Турчинов пропонує провести одночасно з виборами президента референдум - щодо унітарного чи федеративного устрою України. Ви підтримуєте цю ідею?
 

Статистика сайту

Користувачів : 1751

«Добрі вісті, коли запрошують їсти»

Зараз на сайті

Реклама



Найбільше читають про

Інформери

Погода в Луцьку Курс долара


korovay_ban.png

Контактна інформація

Звертайтесь за адресами: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 56 м. Нововолинськ, вул. Нововолинська, 64/16
Контактний телефон редакції: 03342 3-81-31
Мобільний телефон редакції: 063 313-83-08
Контактный телефон (Нововолинськ): 03344 44-8-66