«Дитинство і юність змалювала б жовтими, рожевими і зеленими фарбами...»

Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

 Голова міського осередку партії «Наша Україна» Віра Чайковська-Тарликова.Героїня сьогоднішньої зустрічі з тобою, шановний читачу, депутат Володимир-Волинської міської ради трьох скликань, успішний підприємець, голова міського осередку партії «Наша Україна» Віра Чайковська-Тарликова.

-Віро Анатоліївно, якщо я не помиляюсь, ви - наша землячка? У якому затишному куточку Володимира зростала дівчинка Віра, хто впливав на її духовне становлення?
-Так, я родом із Володимира, виросла на вулиці  імені Поліни Осипенко, нинішня генерала Шухевича. Там ще й досі стоїть батьківська хата, в ній живе моя мама.

Я впевнена, що на формування особистості дитини завжди впливає приклад поведінки оточення, в якому вона знаходиться, і найперше - сім’ї. Найбільше  мій світогляд  формувався на прикладі життя мого батька, на його ставленні до мене і  близьких. Це була прекрасна людина. Він не розумів, як можна зробити людям добро, а потім брати за це гроші.
Тато працював інженером-механіком у КЕЧі, 41 рік у нього трудового стажу. Його господарська жилка перейшла і до мене. Чогось якось так по житті пішло, що до всякої чоловічої роботи він запрошував дочку, я йому допомагала, хоча був ще і старший брат. Досі збереглася огорожа з каменю, яку ми з батьком разом клали. Сьогодні вона дорога для мене як пам’ять.
Тато був дуже добрим і порядним чоловіком. Я  теж мала стати хорошою людиною, іншого й бути не могло! Він ніколи не робив мені ніяких зауважень, бо я намагалася його не розчаровувати, дивлячись на його щирість і любов до людей, хотіла бути такою ж. У нашому з братом вихованні було єдине: ми не мали права навіть думати про те, що людині можна зробити боляче. У нас не прийнято це було! Я виховувалася в атмосфері добра і в сім’ї, і на вулиці.
- Пригадуєте час дівочих мрій і бажань? Якими  барвами з кольорової гами ви б його змалювали?
- Час свого дитинства і юності я б зафарбувала прекрасними жовтими, рожевими і зеленими фарбами. Це було радісно, світло, в затишному колі друзів! От щойно зайшла подруга, з якою ми дружимо 45 років! Я була б дуже задоволена, якби мої діти мали таких друзів.
- Щоб мати добрих друзів, напевно, і самому потрібно бути справжнім другом?
- Напевно, що так. 
- Школа позаду. Ви стоїте на порозі самостійного життя. І що ж далі?
- Далі - гостре бажання мами, щоб дочка стала лікарем, а  я дуже хотіла працювати в торгівлі, стати економістом. І першим кроком для отримання відповідної освіти став технікум радянської торгівлі в Луцьку. Конкурс був шаленим, 12 осіб на місце, але я вступила. Мама розгубилась, а тато підтримав: «Хочеш? Іди». Моя мама навіть сама не розуміла, що то вона, працюючи бухгалтером, прищепила мені любов до цифр і обчислень, до математики та економіки. Уже в 10-12 років я допомагала їй вираховувати «раскройные листы» з машзаводу, скільки матеріалу потрібно на певну деталь. Рахувала на арифмометрі, на «Феліксі», знала в 12 років, що таке діаметр і кутник. Це можуть підтвердити очевидці мого зростання: Юліан Гімон, Валерій Столярчук.
Коли на третьому і четвертому курсах технікуму я вивчала предмет управління і організація торгівлі, то дуже  мріяла про те, що ось обов’язково вивчусь далі  й повернусь сюди викладачем, але життя розпорядилось інакше!
- Думки про заміжжя виникали?
- Ні. Хотілося вчитись і ще раз вчитись. Мені  не було вісімнадцяти,  як  пішла на роботу, була прийнята економістом з цін до Володимир-Волинського військторгу. У 20 років  стала старшим товарознавцем, у двадцять шість -   заступником начальника.  У нас працювало 203 людини і було велике господарство. Ми не обмежувались лише торгівлею,  а займалися  будівництвом, працювали у сфері обслуговування, виробництва. Крім цього, я ще навчалася заочно в Київському торгово-економічному інституті, а  заміж вийшла в 22 роки.
- Кожна дівчина мріє про принца на білому коні. Яким ви його собі уявляли?
- На роботі мене формувало моє оточення. Я знаходилась серед військових, серед чоловіків. І для себе  хотіла не жорсткого й цинічного обранця, таких  бачила поруч себе щодня, а доброго, душевного,  надійного й розумного. Хотіла мати друга, щоб ця людина була тільки моя.
- Студентське життя то просто студіювання наук чи щось яскравіше?
- Я мала технікум за плечима, роботу, яка відповідала обраній спеціальності, тому мені навчатися  було дуже легко. Я їздила на навчання як на відпочинок. Ні, це не просто студіювання, це щось набагато краще!
Оскільки у мене була вища економічна освіта і я ще закінчила першу школу менеджерів у Москві, то при інституті туризму у Києві  змогла завершити екстерном навчання на факультеті організаторів туристичної діяльності. Це все зараз стає мені у пригоді.
-Підприємництво - це правильно вибраний життєвий шлях, ваша стихія?
-Так. Це моє. Я тут - як риба у воді. Наша з чоловіком діяльність пов’язана не тільки з Володимиром, в Іваничівському районі у нас - сільськогосподарське дочірнє підприємство «Фенікс-агро», а в Шацькому районі  - база відпочинку. Зараз виношую плани з розвитку аграрного бізнесу, бо за ним, вважаю,  майбутнє України.
-Чому мама двох діток, доволі успішний підприємець, гарна жінка вирішила пов’язати своє життя ще й з політикою, бо, як відомо, ця справа невдячна і доволі брудна?
- У цьому немає нічого дивного. З вісімнадцяти років  очолювала комсомольську організацію військторгу, а з 22-х - профспілкову. Організаторські здібності, непосидючість, активність - це в мені вже було. Окрім того, дуже не люблю несправедливості. Як голова профкому, у свій час відстояла свого начальника Анатолія Кузьму, якого хотіли звільнити з посади ні за що, а це була дуже порядна, високоморальна людина, я дуже багато доброго  в нього навчилася. Молода дівчина - супроти генералів, це було нелегко.
-Ви є такою собі максималісткою?
-Так. Я зрозуміла, що справедливості можна добитися і потрібно це робити завжди. І для України, за неї у мене душа болить, хочу кращого життя, такого, як  бачила у Західній Європі. І врешті живу за принципом: «А хто ж тоді, як не я?» Не можу інакше. Коли вступала у партію, то дуже хотіла змін,  вірю й досі, що вони прийдуть.

-У сім’ї ви також лідер?
- Вдома  у нас - по-різному.(Засміялася). Моє лідерство - обмежене. І не завжди я на це претендую, бо хочу бути слабшою, а слабшою буваю лише з внуком, бо він - це таке особливе диво і надзвичайний подарунок долі!
- Як сприймаєте проблеми, які розв’язуєте як депутат?
- Мене  багато що обурює. Особливо, наприклад, те, що дванадцять років у міській раді  ми  робимо генеральний план міста, дванадцять років формуємо чергу на  землю і сформувати не можемо. Ми багато чого робимо не так... Я схильна до того, щоб ми всі знали закон і з німецькою точністю його виконували та дотримувалися. Якщо сьогодні говорять, що наше місто чисте, освітлене, то у мене виникає запитання, а чому  воно таким не повинно бути, якщо ми вкладаємо в нього свої гроші? Це обов’язок комунальних служб, це робота, як у кожного з нас, це норма. Плани, як поліпшити мешканцям нашого міста життя, у мене є, я їх  ще обов’язково озвучу.
- Які завдання перед собою ставить партія «Наша Україна», знаходячись в опозиції до влади?
- Вона не змінила свою стратегію. На сьогоднішній день ставиться одне-єдине завдання: утвердити ту ідею, яку відстоювала Помаранчева революція: наші люди достойні більшого. Ми з нею, ідеєю, йшли і будемо йти далі. Якщо людина не буде вільною, то вона ніколи не житиме і не працюватиме так, як це потрібно.
- Кожен має  витиснути з себе раба?
- Мабуть, так. І це дуже нелегко. Але хочу додати, що «Наша Україна» була в сплячці, а чи, може, в депресії. На IХ-му з ’їзді партії, на якому я нещодавно була, Віктор Ющенко взяв на себе всі звинувачення в помилках. З’їзд пройшов під гаслом оновлення партії. У першу чергу, це зміна лідера ради партії, зміна голови виконкому. До нас прийшли люди, які бачать Україну європейською державою. Мене обрали членом політичної ради «Нашої України».
- Якими рисами характеру повинна володіти людина, щоб викликати у вас шану і довіру?
- Найперше, ця людина має бути мудрою, цікавою, щоб мені не шкода було мого часу, витраченого на зустріч. Вона може  мене чимось здивувати, чогось навчити. Люблю спілкуватися з сильними людьми,  від цього отримую задоволення. Не визнаю хитрих.
-Ви - дружина, дочка, мама, бабуся. Хто з рідних потребує найбільше вашої уваги?
- Моя мама. Їй зараз 79 років, і вона потребує найбільше моєї уваги, яку я й намагаюсь  їй приділити.
-Чим можете потішити свою душу, якщо є вільний час?
- Найбільше кохаюся в  квітах і вазонах, це для мене святе.
-А тістечка печете для сім’ї?
-(Засміялася). Я вмію і тістечка пекти, і торти печу, і пироги...Але не завжди маю на це час.
-Як рятуєтеся від щоденної суєти?
- Коли щемить душа,  іду на город, до землі й квітів, а якщо сильно  нападає хандра, то сідаю на дитячу гойдалку і тихенько гойдаюся, вигойдую собі добрий настрій... А ще читаю книги, газети, підчитую професійну пресу. Частенько прибігає  подруга Наталя, спілкування з нею приносить радість. Вона завжди відчуває мій настрій...

 

Авторизація

Люстрація

Останні новини


АКТУАЛЬНО

Зверніть увагу!
Читайте нашу газету! Може знайдете в ній загублену річ? 

ТУТ

Опитування

В.о. президента Турчинов пропонує провести одночасно з виборами президента референдум - щодо унітарного чи федеративного устрою України. Ви підтримуєте цю ідею?
 

Статистика сайту

Користувачів : 1751

«Добрі вісті, коли запрошують їсти»

Зараз на сайті

Реклама



Найбільше читають про

Інформери

Погода в Луцьку Курс долара


korovay_ban.png

Контактна інформація

Звертайтесь за адресами: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 56 м. Нововолинськ, вул. Нововолинська, 64/16
Контактний телефон редакції: 03342 3-81-31
Мобільний телефон редакції: 063 313-83-08
Контактный телефон (Нововолинськ): 03344 44-8-66