Лице бородатого цигана віщувало жебракування

Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

Зранку, обіпершись на милиці, Володимир просив у людей допомоги – грошей, буцімто на лікування. Брехав, у чому потім щиро каявся. Згодом благав про свободу. Її міг дарувати будь-хто з перехожих, якби зглянувся над жебраком, але ті поспішали повз, відводячи очі. І якби не випадковий хлопчина… Ця історія не про велику жебрацьку імперію, де сотні нещасних наставляють долоні на користь своїх господарів, а про маленьке рабство і улюблену гру Долі, яка називається «Життя» та її найкращу іграшку, що нею будь-якої миті може стати кожен з нас.

Усі біди для Володимира розпочалися майже рік тому. Одного поганого дня він став жертвою ДТП, через це переніс чотири операції, на п’яту, таку ж необхідну, як і попередні, забракло коштів. За якийсь час з Білорусі зателефонував двоюрідний брат: «Приїзди до мене. Тут чудові хірурги, твою ногу вилікують безплатно». Володимир на пропозицію погодився й жодного разу не пошкодував – операція пройшла успішно. Підліковуючись, ще жив деякий час у брата, через місяць той дав грошей на дорогу і посадив на потяг до Ковеля. «Я сам живу. Нікому не потрібний, - кляті сльози ніяк не вгамовувалися, рясно зрошуючи впале лице чоловіка, - був у мене один товариш, та й той втік».
- ... «Дядьку, чи не буде у вас шматка хліба?, - підійшов у вагоні до Володимира парубок. «Чому ні. Сідай», - поділився нехитрим харчем чоловік. На знак вдячності хлопець заповзявся допомогти Володі, адже вагонні зручності не пристосовані для людей з милицями. Так почалася «тісна» чоловіча дружба, яка одразу ж у Ковелі й завершилася, але її щирість не повинна викликати жодних сумнівів, бо ж тільки справжньому другу можна нащось віддати свої документи. З ними, пригостившись чужим хлібом, парубок зник, сказавши, що йде ночувати до колишньої дружини, і не повернувся. А Володимир знайшов вільний стілець у залі чекання на автовокзалі і «зручно» вмостився спати. Двох оперуповноважених, які поцікавилися калікою, він згадує з теплотою: міліціонери йому поспівчували, нагодували і кілька грамів «для зігріву» налили. Наступний день – 19 травня і лице бородатого цигана, що схилившись над сплячим, допитувався: «Ти молдаванин?» - Володя пам’ятатиме довго – саме відтоді почалися  його поневіряння.
Він розповідає про те, як цигани напрочуд турботливо взялися ним опікуватися. Запросили до свого помешкання перебути ніч, пообіцяли вечерю, а завтра – доставити до лікарні. «Хвилювався за прооперовану ногу, пояснює Володимир. - Її не можна переохолоджувати, а тут пропонують тепло й комфорт, навіщо буду мерзнути на вулиці, тому й пішов з ними, точніше, вони понесли мене на руках, я навіть пропонував заплатити за нічліг». Повечеряв чоловік запареною «Мівіною», а коли наступного ранку його повезли до лікарні…
«Славік (циган) зупинив своє авто аж у Луцьку, біля ринку. Я до нього: «Куди ти мене привіз?» А він заспокоює, не хвилюйся, мовляв, будеш на нас працювати. Згодом поїдемо до нас у Кіровоградську область, там маємо інвалідний візок, у ньому будеш просити грошей. Не пошкодуєш – матимеш вдягнутися, взутися, їсти вдосталь».
У свій перший день жебракування (під наглядом циганки, щоб не втік), чоловік напросив 700 гривень. Люди жаліли каліку на милицях, якому не вистачало на лікування, і подавали щедро. Але увечері Славко роздратовано кинув: «Мало!» й показав втомленому прохачеві на триста гривень менше. За два дні циган раз подбав про харчування підневільного – купив тому пиріжок з картоплею. А потім чи то продав його, чи дав в оренду – до Володимира підійшов інший циган і сказав, що віднині він працюватиме на них. З новими власниками повернувся в Ковель.
На робочому місці біля аптеки в районі залізничного вокзалу Володя сидів з восьмої ранку до п‘ятої вечора. Обзавівся реманентом – пластиковою склянкою для копійок, так нарадили перехожі, бо казали, що у долоню подають менше. Якось короткої обідньої перерви над головою знову прожебоніло: «Дядьку, чи не буде у вас чогось попоїсти?» «Сідай, поділимося», - жаліслива душа забула гіркий досвід, коли минулого разу отак позбулася документів, не витримав Володя прохального погляду хлопчини. Наминаючи скромний харч, парубійко розповідав про своє гірке життя-буття, як раптом зірвався, схопив Володимирові милиці, що лежали поруч, та тільки його й бачили. Аж тут і господарі не забарилися: «Не плач, купимо тобі нові костилі, Але мусиш за них відробити». Що було діяти – погодився, та тільки з того часу цигани приїздили під вечір, забирали нажебране й вертали назад, залишаючи Володю на вулиці, певно він мав працювати у дві зміни?
Безпомічний жебрак на ніч скручувався калачиком неподалік під пишною ялинкою, а вдень мало не за поли хапав пробігаючих мимо правоохоронців – «відшукайте мої милиці».
Через чотири дні над ним зглянулися – щодня цигани забирали його «додому». Чоловік розповідає, як годували прогірклим салом та смердючим м’ясом, відмовлявся, перебивався «мівіновим» супом. Єдине, на що не скупилися хазяї – пляшка пива чи 250 грамів горілки. Її примушували випивати, погрожуючи інакше розбити пляшку на голові. Іноді й просто так били: не вмів заробляти, «мало рота відкриваєш», казали, хоч Володимир щодня приносив по 60 – 80 гривень. На ніч інваліда клали в брудну постіль, з якої, здається, не піднімалася аж чорна немита стара циганка. Цілу ніч біля обличчя стирчали її ноги – спали «валетом». Іноді Володимира зачиняли на ніч в окремій кімнаті або відбирали милиці, до туалету на вулиці йому тоді доводилося повзти на колінах. Бувало, що до ранку пересиджував у підвалі, його ховали там від міліціонерів, про візит яких циганів завжди попереджували. Єдиний засіб пересування та опори у чоловіка відбирали кожного разу, як привозили на робче місце, щоб той не втік. Садовили на  маленький ослінчик й казали, аби не мовчав.
Того червневого дня уся циганська сім’я заметушилася, збираючись на заробітки до Володимира-Волинського. Хазяїн мав грати на баяні, дружина з малям на руках – наставляти долоню, прихопили й робітника. Посадовили Володю біля входу на продуктовий ринок, але він вперто заявив, щоб віддали йому милиці, так, мовляв, і люди, жаліючи каліку, щедрішими будуть. Циган погодився та через дорогу навпроти посадовив дружину – копійки випрохувати можна й там, заодно за бранцем спостерігатиме. А той відчув, що сьогодні особливий день, уночі йому наснилася покійна мати і пообіцяла: «Синку, тобі зустрінеться чоловік, який допоможе повернути свободу». Треба втікати. Але як – циганка очей не зводить?
«Спочатку я звернувся до жінки, що торгувала поруч, попросив мене якось заступити від спостережливого погляду, - розповідає Володимир, - і тут нагодився цей хлопчина, Ігор (назвався просто мешканцем міста, - авт.). Він підійшов до найближчого авто і попросив водія під’їхати мікроавтобусом так, щоб повністю відгородити мене від циганки, той так і зробив. Ігор підхопив мене, але я й без нього біг так, що забув про свої милиці. Через ринок, налітав на людей, проштовхував собі дорогу у натовпі. Перевів подих аж на міській площі. Ігор вів мене якнайдалі, ховав мене, бо ж зараз шукатимуть».
Звернутися із заявою у правоохоронні органи Володимир відмовився, нічого не хотів, тільки б  дістатися рідного села на Старовижівщині. Укупі з Володимировим рятівником ми допомогли втікачу сісти на потрібний автобус. Учора зателефонували у сільську лікарню. Дякуємо медикам служби «Швидкої допомоги» - вони відправили карету меддопомоги, щоб персвідчитися самим і запевнити нас: Володимир дістався свого села й зараз у цілковитій безпеці.
Таки не зрадила Володю впевненість.  Тоді, розмовляючи з ним, самотнього, беззахисного, слабкого та наляканого, я запитала його, що він робитиме далі? Відповів: «Поїду. Світ не без добрих людей, хтось та й не дасть пропасти».

 

Авторизація

Люстрація

Останні новини


АКТУАЛЬНО

Зверніть увагу!
Читайте нашу газету! Може знайдете в ній загублену річ? 

ТУТ

Опитування

В.о. президента Турчинов пропонує провести одночасно з виборами президента референдум - щодо унітарного чи федеративного устрою України. Ви підтримуєте цю ідею?
 

Статистика сайту

Користувачів : 1751

«Добрі вісті, коли запрошують їсти»

Зараз на сайті

Реклама



Найбільше читають про

Інформери

Погода в Луцьку Курс долара


korovay_ban.png

Контактна інформація

Звертайтесь за адресами: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 56 м. Нововолинськ, вул. Нововолинська, 64/16
Контактний телефон редакції: 03342 3-81-31
Мобільний телефон редакції: 063 313-83-08
Контактный телефон (Нововолинськ): 03344 44-8-66