Кладовище – це не лише місце скорботи,а й переклик поколінь і культура пам’яті

Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 
Квітучими садами та буянням зелені вітає цьогорічний травень світле Христове воскресіння. В ці дні християни відвідують могили рідних і близьких, які пішли з життя. В народі ці дні називають проводами. Цей період збігається з язичеським святом Радуниці, коли наші предки вшановували померлих.

Чи так склалися обставини, чи була на те воля вищих сил, але саме сонячного четверга, який у народі називається Навським або Великоднем мертвих,  кореспондент у супроводі керівника громадської організації «Нове відродження» Григорія Горотя та його помічників Андрія Кандиби та Богдана Костюка, а також директора історичного музею Володимира Стемковського відвідала Ладомирське кладовище. Мета відвідин – у рамках проекту «Погляд з віків» дослідити найстаріші та історичні захоронення на території цвинтаря.  
Перед воротами кладовища невеликий екскурс в історію від Володимира Стемковського. 
-На території Володимира-Волинського розміщені декілька кладовищ. Усі вони знаходились  біля культових споруд, як було прийнято в минулі часи. Є захоронення біля Успенського собору, Василівської церкви, собору Різдва Христового, а також біля костелу святих Іоакима та  Анни. Так, так, - Володимир Стемковський перехоплює наші здивовані погляди, - саме там, де знаходиться музей і росте чудовий парк, було кладовище.  У 30-х роках 19 століття імператор Микола І видав указ про те, щоб кладовища на території храмів були закриті. Кожна конфесія повинна була мати власне кладовище. Найстаріше захоронення на Ладомирському цвинтарі датоване 1831 роком. З цієї дати і розпочинається умовний відлік існування кладовища. З правого боку від центрального входу – православні захоронення. Тут також хоронили представників і інших християнських конфесій: євангелістів, баптистів тощо. Людей, які покінчували з життям самогубством, а також нехрещених дітей хоронили під самою огорожею. Лівий бік був  виключно католицьким. 
Звертаємо увагу на арки, які знаходяться обіруч центральних воріт. Виявляється, вони неоднакові. Правий бік (православний) має напівовальну форму, лівий – дещо вищий, з елементами готики. Ворота відчинені навстіж. Очевидно, проїхав транспорт, але тут же чую повір’я про те, що ворота кладовищ відчиняються лише перед покійниками, а живим людям слід проходити під арками. 
Отож, спочатку направляємось на православну частину кладовища. Вклоняємося могилі Олени Бінковської, яка очолювала у нашому місті гімназію, відвідуємо захоронення графів Люценських, сотника української армії Володимира Масловця-Далекого. Ця могила за радянських часів збереглася, можна сказати, чудом. Недалеко покоїться в колі своєї родини дослідник володимирської старовини Богославський.
Молоде листя старих кленів шепоче заупокійну молитву над меморіальним комплексом борцям за волю України. Комплекс відкрито у вересні 1941 року. Володимир-Волинський у цей час був окупований німцями, і саме при них відбулося перепоховання тих  українських патріотів, які були знищені енкаведистами.
Вузькі цвинтарні стежини виводять нас до комплексного захоронення російських та радянських воїнів, що загинули у двох світових війнах. Тут ще історія також не розставила всі крапки над «і». Доки, запитуємо одне  одного, існуватимуть у пам’яті народній невідомі солдати? Чи стануть колись відомими їхні імена? Та все ж схиляємо голови перед світлою пам’яттю полеглих у  боях, закатованих у концентраційному таборі. Тим більше, що наш візит на кладовище співпав із Днем Перемоги.
Могила Героя Радянського Союзу Григорія Олійника. Цей 37-річний пілот здійснив подвиг у мирний час, у 1953-му році, відвівши палаючий вертоліт за межі населеного пункту. 
Час розпорядився так, що католицька частина кладовища вже більше православна. Проте католицькі могили все-таки впадають у вічі особливістю надгробних споруджень. Не можна не помітити, що це переважно місця вічного спочинку заможних людей. У центрі старого католицького кладовища – готична каплиця, яка на диво добре збереглася, але зовсім поряд наводять містичний сум руїни каплиці Констанції Осинської (каплиця була зруйнована під час війни). Важкий на вигляд шпиль завершує надгробник могили голови місцевого суду Судгайла (1922 рік) та його родини. 
Про те, як нелегко пробивала собі шлях на Західній Україні радянська влада, свідчить обеліск на могилі польських воїнів, датований 1939 роком. 
Цей перелік можна продовжувати. Але чи зможе вічність зберегти своє обличчя? Чи не зруйнуються старі захоронення? Чи рука сучасних вандалів не поглумиться над світлою пам’яттю людей, які творили для нащадків історію? Хто б вони не були, як би не прожили своє життя, насамперед це були люди. Вони заслуговують на те, щоб нащадки приходили на їхні могили і згадували вдячним словом. Між нами – роки і епохи, але як ми ставимося до пам’яті про них, так згодом згадуватимуть і нас. Отож, не минаймо могил тих, до кого вже нікому прийти, принести квіти. Це культура нашої пам’яті. Як вчить нас наша віра, ми ще зустрінемось з ними, ми глянемо їм у вічі, а поряд буде всевишній.
Більше фото та відео історичних захоронень на території Ладомирського кладовища ви знайдете на сайті газети «Місто вечірнє».

 

Авторизація

Люстрація

Останні новини


АКТУАЛЬНО

Зверніть увагу!
Читайте нашу газету! Може знайдете в ній загублену річ? 

ТУТ

Опитування

В.о. президента Турчинов пропонує провести одночасно з виборами президента референдум - щодо унітарного чи федеративного устрою України. Ви підтримуєте цю ідею?
 

Статистика сайту

Користувачів : 1751

«Добрі вісті, коли запрошують їсти»

Зараз на сайті

Реклама



Найбільше читають про

Інформери

Погода в Луцьку Курс долара


korovay_ban.png

Контактна інформація

Звертайтесь за адресами: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 56 м. Нововолинськ, вул. Нововолинська, 64/16
Контактний телефон редакції: 03342 3-81-31
Мобільний телефон редакції: 063 313-83-08
Контактный телефон (Нововолинськ): 03344 44-8-66