Головна Події і факти Господиня багатоповерхівки, або Якщо стукати в глуху стіну, вам відчинять?

Господиня багатоповерхівки, або Якщо стукати в глуху стіну, вам відчинять?

Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

Чи можете ви свій дім назвати фортецею? Якщо ні – створюйте об’єднання співвласників. Порядку буде більше, а платити доведеться менше.

Нерідко до нашої редакції звертаються мешканці багатоповерхівок і скаржаться, що їхні будинки перетворилися на казна-що: у під’їздах ніхто не робить ремонт, дахи протікають, труби з водою тримаються на чесному слові, холод, сморід, бруд супроводжують щодня – і так із року в рік. Чекати милості від комунальних служб іноді доводиться дуже довго, можна і не дочекатись. А з безладом боротися потрібно, і головне – це можливо, якщо надіятися тільки на себе…

Існує прописна істина – кожному будинку потрібен справжній господар, тоді у ньому буде лад і затишок. А якщо це багатоповерхівка? Господарів багато, от тільки їх мало непокоїть те, що робиться за дверима власної квартири. І коли заходить мова про стан загальних приміщень, як-то під’їздів, підвалів, горищ або прибудинкових територій, то виявляється, що потурбуватися про  них нікому. «Ми платимо квартплату, є комунальні служби – нехай вони виконують свої обов’язки, а у нас і власних проблем вистачає», - такі аргументи наводять мешканці. Звісно, вони мають рацію, але якщо врахувати той факт, що будинків у місті багато, а ЖЕК один і довгі роки доводиться чекати своєї черги, то маємо те що маємо, а саме – підстави для критики і обурень. А може все бути зовсім інакше…
 Сьогоднішня наша розмова з жінкою, яка звалила на свої тендітні плечі важкий тягар турбот з обслуговування  будинку, в якому мешкає, і успішно займається цим уже довгих 20 років. Знайомтеся, це Наталія Олександрівна Лисенко – голова житлово-будівельного кооперативу «Північ-13», що знаходиться на вул. Ковельській, 142.

Наталія Олександрівна ЛисенкоНаталія Олександрівна Лисенко родом із м.Харкова. По закінченні середньої школи навчалася у музичному училищі, а згодом закінчила Харківську консерваторію. Ще дівчиною поїхала працювати у Мурманськ, до мами і брата, які на той час вже трудилися на півночі. Там створила власну сім’ю, одружившись з офіцером МВС Юрієм Лисенком. Понад 20 років викладала клас гітари і домри у Мурманському музичному училищі.
 Разом з чоловіком виховала двох чудових дітей – доньку Тетяну та сина Валентина, які пішли по стопах мами і обоє отримали музичну освіту. Тетяна проживає у Рівному, працює за спеціальністю у школі-інтернаті. Валентин мешкає у Києві. Про себе заявив на всю країну, ставши переможцем шоу «Україна має талант». Крім улюбленої бандури, хлопець захоплюється фотографією, що стало його другою професією.
Переїхавши у Володимир, Наталія Олександрівна не змогла знайти собі роботу, яка була необхідною, адже на той момент син навчався у консерваторії. Жінка не опустила руки і, як людина творча, здібна та  цілеспрямована, самостійно опанувала мистецтво фотографії, зареєструвалася підприємцем і відкрила приватний фотосалон, пожертвувавши для цього частиною своєї невеликої квартири.  Зараз це  приміщення слугує за сумісництвом і офісом голови кооперативу.

 Коли потрапила у цей будинок, згадалася фраза «Дом высокой культуры быта и образцового общественного порядка». Таблички саме з таким написом ще у радянські часи вішали на стіни житлових споруд як відзнаки  хазяйновитим людям, які добросовісно доглядали за своїми помешканнями, і як приклад для наслідування іншим.
 Наталія Олександрівна очолює кооператив три роки, до того трудилася на громадських засадах у правлінні. Така вже вона людина – не могла стояти осторонь, коли розуміла, що задля загального блага її допомога просто необхідна.
-Наталіє Олександрівно, ваш будинок у місті називають мурманським. Чому?
-Ця історія тягнеться ще з часів Союзу. Люди, які працювали на півночі понад 20 років, виходячи на пенсію, переїжджали. Вони мали право на придбання житла у так званих «теплих краях» і стояли в чергах у виконкомах на території всього Кольського півострова, в тому числі і в Мурманську. Відповідно у різних містах країни виділялися земельні ділянки під будівництво кооперативів. Один з таких будинків – наш. Тут всього 108 квартир, із них 98 заселили пенсіонери з півночі. Звідси і «мурманський дім», і офіційна назва кооперативу «Північ-13» (цифра 13 означає, що наш будинок був 13-им кооперативом у місті).
Але не встигли ми переїхати, як відбувся розвал Союзу. Більшість мешканців були вихідцями з Росії. Вони швидко почали продавати квартири і виїжджати на Батьківщину. Залишилося лише 5-6 сімей, тож від «мурманського дому» фактично збереглася лише назва. У даний час в будинку проживають переважно місцеві люди.
-Кооператив – приватне житло, а це передбачає, що самі мешканці повинні займатися  його обслуговуванням. Як це відбувається у вас?
-Від моменту здачі будинку в експлуатацію у 1988 році функції обслуговування житла виконує правління кооперативу. До його складу входить 9 членів правління, бухгалтер та голова. Правління є юридичною особою, яка розпоряджається коштами, що сплачують мешканці як квартплату. Ці гроші використовуються на всі нагальні потреби з облаштування місць загального користування, ремонт, оформлення документації тощо, а також на зарплату голові правління, бухгалтеру та двірнику.
-Хто вирішує, куди краще спрямувати кошти?
-Раз на квартал ми скликаємо збори правління будинку та в кінці року – звітні збори, на яких я постійно інформую мешканців про фінансовий бік ЖБК (звіти готуються у письмовій формі і вивішуються для загального ознайомлення). Також на зборах обговорюються усі поточні питання з використання коштів та приймаються рішення.
-У вашому будинку зразковий порядок. Вам заздрять сусіди з дому навпроти, адже там і близько нічого такого немає. Як вам вдалося цього досягти?
-Аби не платити зайвих грошей за тепло, ми зібрали 20 тис. грн., я у Києві придбала для будинку тепловий лічильник. Завдяки цьому ми сплачуємо лише за реально використані ресурси і тільки у період опалювального сезону, а не цілий рік, як було раніше. До того ж, коли я прийняла кооператив, мене вразили величезні рахунки за світло. Щоб заощаджувати, ми поставили у під’їздах датчики на рух, тобто, світло автоматично вмикається лише тоді, коли хтось з’являється на сходинковій  площадці. Таким чином, якщо раніше за освітлення будинку платили по 500 грн., то зараз лише 70. Велике значення має те, що під’їзди зачиняються на кодові замки. Це дозволяє зберігати чистоту. Зробили косметичний  ремонт і впевнені, що стіни надовго збережуть свіжість, у місцях загального користування непрохані гості не будуть розпивати спиртне з усіма невтішними наслідками.
-Хто прибирає під’їзди?
-Частина мешканців сама миє сходинкові площадки за графіком, а хто цього не робить, оплачує послуги прибиральниці.
-У вас чудово облаштований чистий двір з квітниками, зоною відпочинку, дитячим майданчиком…
-Так було не завжди. Новий дитячий майданчик з’явився тільки цього року завдяки допомозі підприємця Миколи Юнака. Він же за власний кошт зробив «козирки» на під’їздах. Пізніше долучився і міський голова Петро Саганюк. За це їм велике спасибі.
А щодо наведення порядку на території, то раз на рік традиційно ми проводимо суботники. Попрацювати зголошується зазвичай до 20 мешканців  переважно старшого віку. Решта здає по 20 грн. на загальні потреби (минулого року на ці гроші поклали асфальт біля під’їзду, цьогоріч оплатили фарбування під’їздів). 
 Але поряд з тим залишається одна серйозна проблема – двір перетворили на безкоштовну автостоянку. Куди тільки не зверталася, а зробити нічого не можу, адже немає закону, що забороняє паркування на території дворів. У нас двічі виникали пожежі, то не могли під’їхати до місця пожежні машини, не кажучи вже про карети швидкої допомоги.
- З якими проблемами ще доводиться стикатися?
-У декількох квартирах, гос-подарі яких на заробітках на півночі чи за кордоном, живуть квартиранти. А часто це люди некеровані: влаштовують п’янки у нічний час, вмикають голосно музику, роблять нестерпним життя сусідів. А ті обривають мій телефон: «Допоможіть!». А я безсила, адже спробуй доведи, що квартири орендуються незаконно. А власникам до цього байдуже. До того ж, в силу обставин, квартиранти, на відміну від постійних мешканців, невчасно сплачують за комунальні послуги. Від цього страждають усі, а відповідати маю я сама. Важко.

Одночасно приємно, що мені довіряють жителі будинку, адже бачать результати моєї праці. Але разом з тим знаходяться люди, через яких хочеться покласти заяву на стіл і піти. Найважче в роботі голови ЖБК – людський фактор: безкультур’я, хамство, злодійство, хитрість. А живемо ж усі в одному будинку, і проблеми у нас - загальні, тільки, на жаль, свідомість відстає.
-Чи вистачає коштів, що сплачують мешканці будинку як квартплату,  на проведення усіх необхідних робіт по догляду за будинком і прибудинковою територією?
-Звісно, не вистачає. Справа в тому, що з цих грошей доводиться купувати будівельні матеріали для ремонту, запчастини для сантехнічного обладнання, яке знаходиться у підвалах, оплачувати роботу найманих майстрів, сантехніків тощо. Ось нещодавно перекрили дах одного під’їзду – це дуже дорого. А на черзі ще два під’їзди. Проведенню таких масштабних робіт мала б сприяти місцева влада. Не раз зверталися у міськвиконком із відповідними заявами, але марно. У відповідь чуємо, що на це немає коштів у місцевому бюджеті. Відтак мусимо викручуватися самі.  Та хіба ж тільки дахи?! Також ми поміняли повністю труби холодного водопостачання. Щоправда, зробили це три роки тому, зараз навряд чи потягнули б, бо все суттєво подорожчало. Я звикла жити за правилом: розв’язувати проблеми по мірі їх надходження, нічого не залишаючи на потім. І як не стараєшся заощадити, грошей все одно не вистачає: ціни зростають щодня, а квартплата залишилася на старому рівні – 50 коп. за квадратний метр. У нас вона суттєво нижча, ніж в інших містах, тож хочеш – не хочеш, а доведеться її підвищувати. В іншому випадку ми не зможемо утримувати ліфтове господарство, проплачувати дуже дорогу перевірку та дозвіл на експлуатацію. А скоро буде потрібен капремонт, це також величезні кошти.
 -І на завершення скажіть, будь ласка, що б ви порадили мешканцям інших багатоповерхівок, які страждають від невлаштованості і не можуть достукатися у глухі стіни?
-Вихід бачу лише один – створювати об’єднання співвласників  багатоквартирного будинку і самим дбати про своє житло. Порядку буде більше, а платити доведеться менше. Але вся біда в тому, що люди не хочуть цим займатися. Важко знайти людину чесну і порядну, яка б погодилася працювати головою кооперативу чи об’єднання співвласників, не крала і виконувала функції доброго господаря, адже ця робота надзвичайно важка та  невдячна.

 

Авторизація

Люстрація

Останні новини


АКТУАЛЬНО

Зверніть увагу!
Читайте нашу газету! Може знайдете в ній загублену річ? 

ТУТ

Опитування

В.о. президента Турчинов пропонує провести одночасно з виборами президента референдум - щодо унітарного чи федеративного устрою України. Ви підтримуєте цю ідею?
 

Статистика сайту

Користувачів : 1751

«Добрі вісті, коли запрошують їсти»

Зараз на сайті

Реклама



Найбільше читають про

Інформери

Погода в Луцьку Курс долара


korovay_ban.png

Контактна інформація

Звертайтесь за адресами: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 56 м. Нововолинськ, вул. Нововолинська, 64/16
Контактний телефон редакції: 03342 3-81-31
Мобільний телефон редакції: 063 313-83-08
Контактный телефон (Нововолинськ): 03344 44-8-66