Головна Події і факти Лялька - мотанка: незвичайна іграшка, цікавий сувенір, оригінальний подарунок, сильний оберіг

Лялька - мотанка: незвичайна іграшка, цікавий сувенір, оригінальний подарунок, сильний оберіг

Рейтинг Користувача: / 1
НайгіршеНайкраще 

«Я лялькозалежна, не робити ляльки не можу і займаюся ними щоденно», -
 наголошуючи на останньому слові, зізнається народна майстриня Тетяна Ющенко. Лялька-мотанка. Саме так називається маленьке диво, яке щодня народжується в руках київської майстрині Тетяни Ющенко. Колись такі ляльки робили повсюдно: наші прапрабабусі інакших іграшок і не знали. Бавилися власноруч створеними із сіна чи соломи, із клаптиків тканини, і що цікаво, були вони зовсім без личка…

З Тетяною Михайлівною ми зустрілися у Трускавці, куди вона приїхала із Києва спеціально на зустріч із журналістами, відгукнувшись на запрошення організаторів туру «Україна очима редактора». Майстриня розповіла про своє захоплення, що стало невід’ємною частиною її життя протягом останніх трьох років, та показала майстер-клас з виготовлення ляльок-мотанок, який надзвичайно  зацікавив не лише жінок,  а й чоловіків. 
Мистецтво із сивої
давнини
Тетяна Михайлівна роз-повіла, що найдавніші прототипи іграшок знайдено в Україні під час археологічних розкопок поблизу міста Мізин на Чернігівщині. Палеологічні скульптурки жінок, тварин, птахів, вирізані із бивня мамонта і оздоблені геометричним орнаментом, вчені відносять до періоду, що існував понад 20 тис. років тому.
Ляльки знаходили в різних куточках планети: такі пам’ятки є в американській, африканській культурах, у похованнях народів Кавказу. Вони відображали світ того народу, до якого належали, а відрізнялися  матеріалом, з якого виготовлялися.
Українська лялька-мотанка – це одна з найдавніших народних іграшок, яка, пройшовши крізь тисячоліття, існує і є дуже популярною навіть сьогодні. Здавна у кожній родині вона виконувала роль родинного оберега, була символом матері-прародительниці,  берегинею роду. Вважають, що лялька є посередником між  тими, хто живе зараз, та минулими і прийдешніми поколіннями.
Раніше кожна дівчинка повинна була вміти робити такий оберіг, і до цього ставились так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника.  Збереглися відомості про те, що у 19 ст. дівчаток з трирічного віку долучали до цього мистецтва, вони майстрували ляльок нібито для своїх майбутніх дітей. А перед заміжжям дочки мати власноруч виготовляла і дарувала нареченій ляльку-мотанку як символ жіночої мудрості.
Лялька-чародійка
За традицією, лялька-мотанка повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під'юпник (або нижню спідничку – так звану гальку) і запаску (фартушок). Усі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній; обов'язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка, що символізує зв'язок з небом.
Ляльки-мотанки робили для того, щоб пішов чи, навпаки, припинився дощ  або для того, щоб забрати хворобу від людини. Залежно від події, робили різні ляльки. Часто разом з рушниками та сорочками дівчата до посагу готували і ляльок. Для шлюбу їх виготовляли особливо ретельно.  Перед весіллям мати нареченої чи нареченого робила пару ляльок – княгиню і князя. Лялька-княгиня (наречена) мала бути яскрава, в стрічках, обов’язково з намистом, з віночком на голові. Такі ляльки вирізняються видовженим обличчям, вони святкові й урочисті. А князя, тобто нареченого, робили нижчим за княгиню, тим самим підкреслюючи велич жінки-берегині.  Руки у молодят були спільними, що символізувало їхню родинну єдність. Такими ляльками прикрашали воза, на якому наречені їхали на вінчання. Вважалося, що вони вбирають у себе всю негативну енергію, яка може бути на дорозі, чи погані, тривожні думки. Після весілля княгиня зберігалася в скрині, і неодмінно – у старому решеті. Молодусі в родині чоловіка дозволялося  гратись лялькою, бо вірили: чим більше вона бавитиметься, тим швидше і здоровішими народяться діти. А коли вже з’являлася дітвора, то, звісно, лялька віддавалась їй.
За декілька днів до народження дитини у колиску клали ляльку, щоб вона нагріла місце. Така лялька називається пеленашка. Коли немовля з’являлося на світ, пеленашку розміщали в ногах маляти і вона виконувала функцію його оберега. А якщо дитинка хворіла, цю ляльку прикладали до хворого місця, а потім її або закопували, або спалювали.
Існувало повір'я:  якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім'я скоро чекатиме на поповнення. Для того, щоб лялькою гралася малеча, її виготовляли зі старого рушника чи старої сорочки.
Також є цікавий вид ляльки – так звана зерновушка. Вона має бути в хусточці, а в руках у неї – мішечок або глечик з відбірним зерном. Такі ляльки дарували на Різдво з побажаннями доброго врожаю. Навесні господар зерновушки сівбу починав з насіння, що приберегла лялька.
Тетяна Михайлівна виготовляє ляльок-берегинь, які уособлюють символ материнства. Це лялька-мама з немовлям на руках. Її дарували, коли хотіли побажати, щоб в сім’ї народилася дитина.
Особлива лялька – калитка-трав’яниця. З її допомогою людині бажали міцного здоров’я. Спідниця такої ляльки наповнена сіном та духмяними травами, які потрібно оновлювати раз на два роки.
 Назва лялька – «бабуня» говорить сама за себе. Це берегиня роду. Вона виконувалася в пастельних тонах, з хустинкою на голові та на плечах.
На презентації витворів майстрині були представлені й інші різновиди ляльок-мотанок, і кожна має своє призначення і свою символіку. «Але будь-яка мотанка несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою вона створена. Мистецтво мотанки, - каже Тетяна Михайлівна, - вимагає сильних рук, терпіння, естетичного смаку та хороших думок і наснаги. Її не можна робити з поганим настроєм – нічого не вийде».
Мотанка
не терпить голки
Щоб лялька мала чудодійні властивості, її потрібно робити за всіма правилами, а це – ціла наука. Мотанка виготовляється методом намотування тканини чи пряжі за годинниковою стрілкою. Щоб іграшка не розсипалася, нитки потрібно зав’язувати дуже міцно і обов’язково на непарну кількість вузлів, зазвичай їх три. Ляльку в жодному разі не можна проколювати голками чи шпильками! Майстриня каже, що голку використовує лише для оздоблення:  з її допомогою робить намисто чи щось пришиває до спіднички.
Обличчя як такого у ляльки немає, воно досить символічне. Вважається, що мотанка повинна бути безликою. Не можна малювати обличчя ляльці, бо вона не повинна бути ні на кого схожою, аби не завдати шкоди її власнику.  Наші далекі предки не сумнівалися: якщо намалювати очі та ніс, то це вже буде певний образ, і вірили,  що через очі в цю ляльку може вселитися душа.
У мотанки, яка служить берегинею, замість рис обличчя – хрест. Він не має нічого спільного з християнським хрестом. Хрест у колі – це солярний знак, знак сонця, знак добробуту, дуже сильний оберіг. Він обов’язково має бути кольоровим і означає перетинання жіночого (горизонтальна смужка) і чоловічого (вертикальна смужка) начал як символ продовження роду людського. Також це символ єдності землі і неба, матеріального і духовного, чотирьох пір року і чотирьох сторін світу.
Майстриня представила на виставці й оригінальні ляльки з дископодібними головами, зробленими з мотузки, накрученої у вигляді спіралі. Такий різновид мотанки вигадали ще за часів трипільської культури. Спіраль, за Піфагором, то є ріка життя, плин часу, розвиток духовний і фізичний – від малого до великого. Але така форма вказує і на зворотній напрямок. Звідси й  прислів’я: «Все повертається на круги своя».
«Я щаслива з того, що мистецтво ляльки-мотанки відроджується.  Сьогодні ці мистецькі витвори можна бачити на фестивалях, ярмарках, у художніх салонах. Є попит – є й пропозиція. Їх із задоволенням купують, бо це і  незвичайна іграшка, і цікавий сувенір, і оригінальний подарунок, і дуже сильний оберіг», - розповідає майстриня.
Так воно завжди трап-ляється: справжнє й вартісне одразу впадає в око. Натуральну перлинку легко відрізниш від штучної імітації, та й правдивий діамант затьмарить своїм сяйвом найкрасивішу фальшивку. Може, в цьому й секрет відродження інтересу до прадавнього народного мистецтва? А старовинна мотанка увібрала в себе все, чого нам так бракує у 21 столітті, — щире золото пшениці й пахощі сіна, лоскіт м’якої овечої вовни й дотик домотканого полотна...


Тетяна Ющенко – заступник  директора ЗОШ №55 м. Києва, вчитель української мови і літератури та українознавства. Любов до ляльки-мотанки переймала від славетної лялькарки, майстра народної творчості України, 84-річної Варвари Мацели. Тетяна Михайлівна - учасниця багатьох фестивалів та виставок, у тому числі і міжнародних.  Майстриня навчає цього мистецтва дітей, які із задоволенням переймають її досвід. У школі постійно організовуються виставки ляльки-мотанки.

 

Авторизація

Люстрація

Останні новини


АКТУАЛЬНО

Зверніть увагу!
Читайте нашу газету! Може знайдете в ній загублену річ? 

ТУТ

Опитування

В.о. президента Турчинов пропонує провести одночасно з виборами президента референдум - щодо унітарного чи федеративного устрою України. Ви підтримуєте цю ідею?
 

Статистика сайту

Користувачів : 1751

«Добрі вісті, коли запрошують їсти»

Зараз на сайті

Реклама



Найбільше читають про

Інформери

Погода в Луцьку Курс долара


korovay_ban.png

Контактна інформація

Звертайтесь за адресами: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 56 м. Нововолинськ, вул. Нововолинська, 64/16
Контактний телефон редакції: 03342 3-81-31
Мобільний телефон редакції: 063 313-83-08
Контактный телефон (Нововолинськ): 03344 44-8-66