Головна Події і факти Депутат Верховної Ради УРСР зник безслідно

Депутат Верховної Ради УРСР зник безслідно

Рейтинг Користувача: / 1
НайгіршеНайкраще 
 Великий класик французької літератури Анатоль Франс писав: « Історію можна переписати, але змінити – нізащо». Так, яким би суб’єктивним не було наше відношення до історичних подій чи осіб, скільки б ми не встановлювали і не демонтували пам’ятників, самі події і особи все ж залишаються фактом.
1939 рік став переломним  в історії Західної України. Одні полегшено зітхнули в надії на краще життя з правом на працю і освіту. Для інших відбувся драматичний злам у долі, наслідки якого відчуваються і донині.
Та все ж 1939-й рік відбувся в історії, а історію творили не лише керманичі під різними прапорами і гаслами, а й прості люди.
Сьогодні ім’я Іларіона Кузьмовича Юхна в селі Селець майже нікому нічого не говорить. Цю людину просто не пам’ятають. Його близьких родичів уже немає серед живих. Прямих нащадків не залишилось. А виявляється, Іларіон Кузьмович відіграв значну роль в історії села. Оскільки ніяких даних про Іларіона Юхна немає, довелось звернутись у Державний архів у місті Києві.
Відповідь, яка прийшла звідти,  досить лаконічна.
«Юхно Іларіон Кузьмович (27 травня 1910 - ?) народився у с. Селець Володимир-Волинського району Волинської області. Член КПЗУ з 1930 року. Закінчив три класи початкової школи. В 1931 році організував у селі підпільну комсомольську організацію, збирав кошти для політв’язнів по лінії МОДРу. За революційну діяльність неодноразово переслідувався,  був в’язнем Берези-Куртузької.  У 1939-1941 роках – організатор народної гвардії колгоспу  у рідному селі.У березні 1940 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР.  Подальша доля невідома. Очевидно, пішов добровольцем на фронт і загинув у боях».
Скупі офіційні фрази, але  за ними –  людина, цікава особистість, наш земляк.  Яким він був, як жив, чим цікавився?
На щастя, в Сельці ще проживає 95-річна Ганна Омелянівна Захарчук, 1918-го року народження. Вона пам’ятає не лише молоду  панну Полонську, але й усіх односельчан, які жили в той час. Ганна Омелянівна не просто знала Іларіона Юхна. Він був близьким другом її чоловіка, Андрія Захарчука, який у 1945 році загинув у Німеччині. У жінки зберігається унікальне фото 70-річної давності, де зображені друзі.
- Іларіон був з бідної сім’ї, - розповідає Ганна Омелянівна, - любив шити чоботи. Це був найкращий щвець на село. А ще любив він вистави ставити, збирав молодь з усієї округи. Ми навіть у сусідні села їздили. Особливо мені пам’ятна «Ніч перед Різдвом». Я грала Солоху, а Іларіон – дяка. Ото смішна вистава була. 
За вдачею Іларіон неспокійний був, за колгосп дуже вболівав. Його у Верховну Раду обрали. Якщо мені не зраджує пам’ять, він був першим депутатом від нашого району. Коли розпочалась війна, Іларіон зник із села. Куди він подівся, ніхто не знає. Сім’ю його не зачіпали. Син вже пізніше, після війни, помер. А ось брат Микола працював мірошником у млині. Над ним партизани познущались, вкинули у турбіну. Чим він перед ними завинив, невідомо. Складні були часи, складні… - Ганна Омелянівна сумними очима дивиться перед собою.
Що й казати, за радянських часів формулювання «невідомий солдат» та «без вісти зниклий» були найбільш поширеними та вигідні, мабуть, владі. Наче не було ніякого реєстру, ніби  не велись ніякі протоколи, відповідні записи…, тим більше що, незважаючи на війну, Іларіон Юхно залишався народним депутатом.
Звичайно, хтось скаже: а кого сьогодні цікавить минуле, особливо ті люди, які створювали колгоспи, захищали комуністичні ідеали. Або оті депутати з народної глибинки, які насправді свого голосу не мали і одностайно підіймали руки за вже давно і без них прийняті закони? Це все так, але одвічна християнська мудрість вчить нас: «Якою міркою міряєте, такою ж відміряють і вам». Забуваємо ми – забудуть і нас. Засуджуємо ми – засудять і нас.
Село завжди було серцевиною моральних принципів життя і матеріального добробуту України.  І селяни завжди довіряли і довірятимуть тим, хто їхньої крові, хто знає і розуміє їх проблеми. Так, за радянської влади депутати фактичної влади не мали. Але ніхто із них не обіцяв «золотих гір», ніхто не роздавав направо і наліво дешеву гречку, та й люди не втрачали гідності, випрошуючи копійку у чергового кандидата. Колгоспне селянство зробило Україну головною житницею бувшого СРСР. Діти колгоспників користувались пільгами при вступі до  навчальних закладів. Саме українське село дало світові видатних вчених, літераторів, митців слова і пензля. І не селяни винні у жахливих експериментах, які проводилися у країні. Найчастіше саме вони і ставали жертвами цих експериментів.
І боляче, що ми так мало знаємо про тих людей, які на вимогу свого часу дбали про рідну землю, про щастя свого народу. Боляче, що не тільки вони самі зникали безслідно, але й стиралась пам’ять про них.
А пам’ять –  це  не лише  книга минулого. Це дорожній знак, що  вказує напрям у майбутнє, і не приведи Бог проїхати мимо цього знаку і не помітити його!

 

Авторизація

Люстрація

Останні новини


АКТУАЛЬНО

Зверніть увагу!
Читайте нашу газету! Може знайдете в ній загублену річ? 

ТУТ

Опитування

В.о. президента Турчинов пропонує провести одночасно з виборами президента референдум - щодо унітарного чи федеративного устрою України. Ви підтримуєте цю ідею?
 

Статистика сайту

Користувачів : 1751

«Добрі вісті, коли запрошують їсти»

Зараз на сайті

Реклама



Найбільше читають про

Інформери

Погода в Луцьку Курс долара


korovay_ban.png

Контактна інформація

Звертайтесь за адресами: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 56 м. Нововолинськ, вул. Нововолинська, 64/16
Контактний телефон редакції: 03342 3-81-31
Мобільний телефон редакції: 063 313-83-08
Контактный телефон (Нововолинськ): 03344 44-8-66