Головна Події і факти «Я й досі дивуюся, що залишився живим»

«Я й досі дивуюся, що залишився живим»

Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

Каже 84-річний полковник у відставці Веніамін Кашенков, який нещодавно був удостоєний звання «Почесний громадянин міста Володимира-Волинського» та нагороджений знаком «Почесний прикордонник України».

Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, орден Червоної Зірки, орден Слави ІІІ ступеня, медалі «За штурм і взяття Кенігсберга», «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР», польська медаль «За відзнаку в охороні кордону» та аналогічна болгарська – усього 32 нагороди, які прикрашають парадний мундир ветерана, та 19 фотоальбомів, що зберігаються в домашньому архіві, – ніби віддзеркалення його славного життєвого шляху, наповненого і радістю, і болем, і хвилинами щастя, і страшної небезпеки…

Хіба ж міг собі уявити хлопчина з далекого мордовського села Трофимовщина, третя дитина в багатодітній родині чоботаря і простої селянки, яку нелегку долю приготував йому Всевишній. Чого тільки не було у житті Веніаміна Олександровича! У 43-му, після великого перелому у ході ІІ Світової війни, його, 17-річного юнака, відправили на фронт. Особиста бойова епопея розпочалася у складі І-ої Прибалтійської фронтової 263-ї дивізії 389-го окремого знищувально-артилерійського дивізіону, коли Радянська армія здійснювала активний наступ на всіх фронтах.

Народився у сорочці

На війні, як на війні – небезпека завжди поруч. Тричі Веніамін Олександрович знаходився на волосину від смерті.

Прибалтійський ліс, тиша. Під час чергування на одному з постів рядовий Кашенков присів на повалене дерево. Раптом почув, як хтось ззаду смикнув його за капюшон плащ-накидки. Обернувшись, побачив трьох німців. «Що, полон і ганебне клеймо зрадника Батьківщини? Ніколи!» - блискавично промайнула думка. Юнак не розгубився і, ризикуючи власним життям, кинув у ворогів гранату. Вони загинули на місці, а Веніаміна якимось дивом не зачепив жоден осколок.

Східна Прусія. Прозвучав наказ: «Розвідка боєм». Завдання: раптовий артилерійський вогонь, що має супроводжувати розвідку і мета - захоплення «язика». Не вдалося. Недалеко розірвалася німецька бомба. Лавина важкої сирої землі боляче вдарила, звалила з ніг і з головою взяла у свої холодні обійми. Так би і залишився заживо похованим, якби цього не помітив бойовий товариш, Герой Радянського Союзу Василь Гладков, якому Веніамін Олександрович завдячує життям. Далі – досить тривале лікування у госпіталі, - і Кашенков знову у бойовому строю.

- «Січень 1944-го. Лютий холод, пронизливі західні вітри, то дощ, то сніг, то завірюхи. Безкінечно важкий і виснажливий наступ, що тривав 25 днів. І раптом одного разу бачимо незвичну картину: біжить назустріч німецький солдат з піднятими руками. Він повідомив про місце зосередження ні-мецьких танків, і нас кинули туди, «- розповідає Веніамін Олександрович. - У кровопролитному» бою тоді загинуло до 40 відсотків наших воїнів. Поруч зі мною на позиції знаходився тільки один поранений водій, решта товаришів загинуло. Я стояв за протитанковою пушкою, коли збоку в її колесо потрапив фугасний снаряд. Розірвавшись, він розпався на безліч осколків, і один із них важко поранив мене в бік. У госпіталі сказали, що видужав якимось дивом. Минуло стільки років, а я й досі дивуюся, як залишився живим.»

Професія - військовослужбовець

День Перемоги застав мого співрозмовника за 30 км від Берліна. Війна скінчилася, але служба тривала далі. У німецькому місті Дойч-Кроне за порадою командирів закінчив артилерійську школу сержантського складу, після чого був направлений на Україну. Спочатку служив на Херсонщині, пізніше перевели у Запорізьку область, де отримав перше офіцерське звання – молодшого лейтенанта. Тоді молодого перспективного офіцера направили на навчання у Львів на курси політскладу Радянської армії.

Після закінчення першого курсу на Веніаміна Кашенкова чекало чергове серйозне випробування… атомом. Відповідно до наказу командування, з числа курсантів був сформований загін для забезпечення проведення випробовувань атомної зброї, які протягом двох з половиною місяців проходили на Семипалатинському полігоні. Це був 1957-й. Тоді людям давали тільки мінімум інформації, щоб у кожного склалася потрібна для радянської пропаганди думка, мовляв, я живу у потужній країні і на сторожі моєї безпеки стоїть сильна армія, озброєна за останнім словом техніки. Про те, що випробування тієї самої техніки проводилися у повітрі, замовчувалося. І лише люди, безпосередньо пов’язані з цим, відчували все на стані власного здоров’я. Сім випробовувань не минулися безслідно, наклали свій негативний вплив на здоров’я усіх, хто там перебував, у тому числі й на сина Веніаміна Олександровича.

Після цього прізвище Кашенков з’явилося у списках особового складу прикордонних військ. Першою була посада начальника застави на Закарпатті. Згодом потрапив у Львівську область на заставу ім. Лопатіна, якою керував 11 років, хоча до нього ніхто з начальників там довго не затримувався.

Понад три десятки літ тому майора Кашенкова перевели у Володимир, де служив комендантом прикордонної дільниці. У 1984-му Веніамін Олександрович вийшов на заслужений відпочинок у званні полковника. Період його служби у прикордонних військах вартий окремої розповіді, надто великої для простої газетної публікації.

Родина – найголовніше у житті

Під час нашої зустрічі з Веніаміном Олександровичем, яка символічно відбулася 22 червня, не могла його не запитати, що з висоти прожитих років він вважає найважливішим у житті, що, на його думку, потрібно трепетно берегти і чого прагнути? І сивочолий ветеран, не замислюючись, відповів: «Сім’ю. Живу заради рідних, заради онуків і правнуків. Я дуже скрупульозний по відношенню до людей, не шкодую себе ні для кого і завжди з прихильністю ставлюся до тих, хто потребує допомоги. Просять – подаю».

Подружжя Кашенкових виростило двох чудових синів. Старший Олександр пішов по стопах батька. Коли Веніамін Олександрович перевівся у Володимир, син на два роки зайняв його місце на заставі ім. Лопатіна, щойно закінчивши Московське вище командне училище. Далі стрімко розвивалася його військова кар’єра: навчання в академії генерального штабу ім. Фрунзе у Москві, служба на Памірі. Не оминув Олександра й Афганістан. Він зовсім без втрат вивів свого часу з цієї країни 3,5 тис. радянських воїнів і знову повернувся на Памір. У Мурманську став генералом і служив заступником командуючого найбільшим Арктичним округом Росії. Наступна посада – начальник регіонального управління прикордонних військ у м.Самара. І остання в житті – у посольстві Росії в Україні. Олександра ось уже два роки немає в живих, мабуть, його передчасна смерть стала відлунням тих ядерних випробувань під Семипалатинськом. Олександр Кашенков був нагороджений орденом Червоного Прапора та двома орденами Червоної Зірки. У Саранську живе дочка Олександра Юлія та 14-річна онучка Віка (правнучка Веніаміна Олександровича).

У Володимирі проживають молодший син полковника Кашенкова Сергій, який, на відміну від брата, обрав мирну професію, та онук Максим.

На пенсії Веніаміну Олександровичу відпочивати ніколи. Важко хворіє його дружина Анна Олексіївна, і майже всі домашні турботи лягли на плечі невтомного ветерана. До того ж він вирощує овочі на невеличкій ділянці землі, яку охороняє його вірний пес Штірліц.

Почесні відзнаки

Попри усю завантаженість і поважний вік, полковник у відставці Веніамін Кашенков ніколи не залишався поза громадським життям нашого міста. Цьогоріч 14 травня Володимир-Волинська міська рада удостоїла його високого звання «Почесний громадянин міста Володимира-Волинського», а на День прикордонника, 28 травня, ветеран нагороджений знаком «Почесний прикордонник України». Саме з його ініціативи та активної участі за роки незалежності України на сімох заставах, що були знищені фашистами під час війни, зведені пам’ятні обеліски та, крім цього, встановлені пам’ятники Івану Пархоменку – на заставі під Устилугом та Василю Петрову – на заставі у с. Амбуків.

З Мухтара вийшла… Пальма

А на День перемоги Веніамін Олександрович отримав дуже приємний і несподіваний подарунок від начальника Львівського прикордонного загону – цуценя німецької вівчарки. Сказали, що собачку звати Мухтаром, а виявилося, що це… дівчинка. Пальма тимчасово виховується на заставі ім. І.Пархоменка.

 

Авторизація

Люстрація

Останні новини


АКТУАЛЬНО

Зверніть увагу!
Читайте нашу газету! Може знайдете в ній загублену річ? 

ТУТ

Опитування

В.о. президента Турчинов пропонує провести одночасно з виборами президента референдум - щодо унітарного чи федеративного устрою України. Ви підтримуєте цю ідею?
 

Статистика сайту

Користувачів : 1751

«Добрі вісті, коли запрошують їсти»

Зараз на сайті

Реклама



Найбільше читають про

Інформери

Погода в Луцьку Курс долара


korovay_ban.png

Контактна інформація

Звертайтесь за адресами: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 56 м. Нововолинськ, вул. Нововолинська, 64/16
Контактний телефон редакції: 03342 3-81-31
Мобільний телефон редакції: 063 313-83-08
Контактный телефон (Нововолинськ): 03344 44-8-66