Головна Події і факти У Бога просив допомоги, щоб підрости

У Бога просив допомоги, щоб підрости

Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 
Нерідко відвідувачі музею Волинської ікони «випадають в осад», коли натрапляють на доглядача Сергія Герасимовича. Не ймуть віри, що він при такому маленькому зрості (154 сантиметри) може повноцінно опікуватися високими духовними скарбами. Насправді чоловік чудово справляється зі своєю роботою. Є досить доброю та вразливою людиною. І не розуміє, чого іноді люди дивляться на нього, як на якусь диковинку, тицяють пальцями за спиною…

Натомість багатьом із нас можна повчитися у лучанина мужності, сили волі, вмінню дорожити життям. Велика любов і підтримка батьків та друзів допомогли йому побороти важкі переживання, подолати усі труднощі і перешкоди. Як незагойну рану чоловік виношує у своєму серці болючі спогади про дитинство і юність. Він так хотів бути вищим, просив у Бога допомоги, щоб стати щасливою людиною…

Зріст у батьків Сергія звичайний. Ще при на-родженні у нього відняли майбутнє – можливість повноцінно розвиватися.

– Пологи у моєї мами (їй тоді був всього 21 рік) приймала недосвідчена акушерка, – пояснює Сергій. – Це була її перша практика. Жінка розгубилася, не змогла адекватно оцінити ситуацію. Якби мамі зробили кесарів розтин, я появився б на світ цілком здоровим. А так мене тягнули щипцями… Одним словом, завдали родової травми. Через серйозне порушення опорно-рухового апарату я став інвалідом. Мамі всі радили написати відмову від мене. Казали: «Нащо тобі той клопіт?». Та вона не зробила цього. І на кожен закид у свою адресу відповідала: «Значить, такий мій хрест».

До чотирьох років Сергій був прикутий до ліжка, майже не виходив з лікарень. Переніс кілька найскладніших операцій. Мама пригортала до грудей свого синочка, хотіла перейняти його біль й безпомічно ридала. Адже нічим зарадити не могла. Лікарі не давали жодної надії, що хлопчик стане на ноги. І коли він зробив перші кроки, мама, не тямлячи себе від щастя, впала на коліна. Сьогодні Сергій з особливою вдячністю згадує хірурга Мудрика, який повернув йому можливість ходити.

Проте діагноз фактично став вироком для хлопчика. У дитячий садочок його не прийняли: ніхто не хотів морочитися з маленьким Сергійком. Ще більша проблема постала, коли він досяг семирічного віку. Школи у Луцьку відмовилися взяти дитину на навчання. Батьки пішли на значні жертви, аби дати йому середню освіту. Вони переселилися у місто Берестечко Горохівського району, бо там погодилися зарахувати хлопчика учнем місцевої школи.

Навчання стало великим випробуванням для Сергія. Адже школярі кидали вслід образливі слова щодо його зовнішності. Хлопчик надто комплексував з приводу того, що був дуже низеньким.

– Життя – цікава і загадкова річ, – розповідає Сергій. – Воно любить дарувати несподіванки. Одними з таких подарунків долі стають для мене зустрічі з колишніми однокласниками. Знаєте, вони тепер пробачення просять за те, що кривдили. А я ж давно не тримаю ні на кого зла, не ображаюся, все розумію. Бог суддя кожному. Лихо, не дай Боже, приходить миттєво, і за секунду в кожного все може кардинально змінитися.

…Отримавши атестат, Сергій поїхав до Луцька вступати у Волинський педагогічний інститут (нині Волинський національний університет імені Лесі Українки). Факультет обрав історичний – на той час один з найпрестижніших (як тепер, скажімо, юридичний чи економічний). Конкурс на омріяну спеціальність становив до 80 абітурієнтів на місце. Сергій успішно пройшов це випробовування і став студентом.

Здобувши вищу освіту, був змушений мужньо і твердо торувати собі шлях у житті. Свого часу не міг знайти роботи, стояв на обліку у центрі зайнятості. І нині дуже задоволений, що потрапив у колектив музею Волинської ікони (його унікальна збірка нараховує понад півтори тисячі пам’яток сакрального мистецтва). У свої 38 років має уже майже 20 років стажу.

– Я не уявляю себе без цієї роботи, – зізнається він. – Мій зріст тут – не перешкода! Живу, як у храмі. У кожному залі музею така благодатна аура! А найкраща там, де є Чудотворна ікона Холмської Божої Матері. На власному досвіді переконався: вона творить дива.

Побачивши на пальці Сергія золоту обручку, я поцікавився, як складається його особисте життя.

– Мою дружину звуть Тетяною, – відповів співрозмовник. – Чудова людина, чудова господиня. Вона, як і я, інвалід ІІ групи (має викривлення хребта). Ріст дружини становить 134 сантиметри. Вона змушена ставати на табуретку, щоб газову колонку включити чи дістати якусь річ з верхньої полиці шафи. Таня вперше отримала серйозну травму, коли була зовсім маленькою. А вдруге зазнала пошкодження на уроці фізкультури у старших класах. Відтоді й хворіє. У вільний час читає книги, вишиває серветки, рушники, подушки. Ми живемо у звичайній квартирі, користуємося звичайними меблями…

Велика людина йде не від зросту, а від душі. Ну, скажіть: хіба не так?!

 

Авторизація

Люстрація

Останні новини


АКТУАЛЬНО

Зверніть увагу!
Читайте нашу газету! Може знайдете в ній загублену річ? 

ТУТ

Опитування

В.о. президента Турчинов пропонує провести одночасно з виборами президента референдум - щодо унітарного чи федеративного устрою України. Ви підтримуєте цю ідею?
 

Статистика сайту

Користувачів : 1751

«Добрі вісті, коли запрошують їсти»

Зараз на сайті

Реклама



Найбільше читають про

Інформери

Погода в Луцьку Курс долара


korovay_ban.png

Контактна інформація

Звертайтесь за адресами: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 56 м. Нововолинськ, вул. Нововолинська, 64/16
Контактний телефон редакції: 03342 3-81-31
Мобільний телефон редакції: 063 313-83-08
Контактный телефон (Нововолинськ): 03344 44-8-66