Головна Події і факти Життєві світанки Антоніни Лободи або Як з гуски вийшов пиріг

Життєві світанки Антоніни Лободи або Як з гуски вийшов пиріг

Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

 Мабуть, кожен з нас з дитинства починає замислюватися над якоюсь професією. Це проявляється в дитячих іграх та забавах – дитина наслідує когось із близьких їй людей. З роками ці захоплення  змінюються, а то й просто стираються з пам’яті. Ставши дорослими, ми інколи повертаємося  спогадами в дитинство, з тихим душевним щемом згадуємо свої нездійсненні сподівання.  Та є люди, які, захопившись чимось ще в зовсім юному віці, леліють цю мрію до тих пір, доки вона не здійсниться. Приміром, як начальник Іваничівського районного вузла зв’язку Антоніна Лобода (в дівоцтві – Оранська).
Я не зрадила дитячій мрії  і по сей день…


-Коли я була зовсім малою дівчинкою, в хату до нас прийшла листоноша. У неї була величезна сумка з газетами, журналами та листами. Дідусь виписував дуже багато періодичних видань, особливо любив читати  «Перець». Побачивши його усміхнене обличчя, мені дуже захотілося бути поштаркою, стати тією ниточкою, яка з’єднує людину з навколишнім світом, - згадує Антоніна Андріївна.  - З тих пір, позбиравши в хаті всі старі газети і журнали, почала гратися в пошту. Можливо, це й був той поклик душі, який веде людину впродовж життя до  обраної мети.
У 1972 році 18-річною юнкою прийшла Антоніна Андріївна працювати на пошту. А перші кроки у житті маленька дівчинка Тоня зробила в селі Топилище Іваничівського району. Звідти мама відвела її за руку в перший клас. Тут зустрічала світанок разом з однокласниками та вперше завмерло дівоче сердечко від перехопленого крадькома хлопчачого погляду. Першою сходинкою до здійснення дитячої мрії для дівчини стала посада сортувальника преси в районному вузлі зв’язку. Згодом вона закінчила Львівське училище зв’язку, а потім Рівненський кооперативний технікум, після чого повернулася в рідний колектив. Спочатку працювала інструктором із передплати, потім - бухгалтером «Союздруку», заступником директора, начальником Нововолинського ЦПЗ №8, а після реорганізації і до сьогодні - начальником цеху №1 Володимир-Волинського ЦПЗ №2 Волинської дирекції «Укрпошта». На початку нинішнього серпня виповниться рівно 35 років, як Антоніна Андріївна вийшла заміж за чудового і надійного чоловіка на ймення Мирослав, з яким народили і виховали сина й донечку.
У кожного чоловіка свій специфічний характер…
-Пані Антоніно, що для вас є найбільшою цінністю в житті?
-Звичайно ж - здоров’я і злагода в родині. А ще діти. Якщо вони здорові, і в них все ладиться, тоді хочеться жити, насолоджуючись кожною відпущеною Богом миттю.
-Діти теж мешкають в Іваничах?
-Так, дочка – разом з нами, а син – в зятях. Це - така велика радість бачити, як зростають онуки, які вони чудові. Зустрічаємося майже щодня. Якщо хоча б день не побачу їх усіх, не дізнаюся, що в них нового, вночі не можу заснути. Почуваюся безмежно щасливою, що вони в мене є.
-Була у вашому житі якась особлива мить, від згадки про яку на душі стає світліше і тепліше?
-Таких митей було багато. Та, мабуть, найбільш щасливою була та, коли народжувалася донечка, про яку я дуже мріяла. Синові тоді виповнилося вже 10 років. Щастям було й те, що невістка подарувала мені внучку, а через рік ще онука.
-Які риси характеру вам імпонують у людях, які вас оточують?
-Виваженість, спокій-ність і розсудливість. Із такими людьми легко  працювати і спілкуватися.
 -А в чоловіках?
-Щоб вони поменше втручалися в наші справи, - відповідає через сміх. Чоловіки, ви самі знаєте як, - у кожного свій специфічний характер.
-Мій має непогане почуття гумору, тож якщо виникає  якась гостра ситуація, намагаюся перевести все на жарт і якось обійти гострі кути.
-А якщо критична ситуація виникає з клієнтом чи підлеглим?
-За своїм характером, я врівноважена і терпелива. Тож, коли до мене приходить людина, якій хочеться покричати або навіть розрядитися на керівникові, завжди стараюся вибрати такий момент і підхід, щоб вона стишилася і зрозуміла, що чинить нерозсудливо.
-Дехто поза роботою просто лежить на дивані і відпочиває, дехто вирощує квіти, дехто подорожує, а ви?
-Я люблю займатися домашнім господарством, люблю вирощувати квіти, як в хаті, так і в дворі, - показує на розкішні вазони в кабінеті. Та найбільша втіха для мене на якийсь час повернутися  в дитинство і погратися з онуками.
-Як щодо куховарства, маєте якусь виключно «фірмову» страву?
-Найсмачніші  в мене виходять другі справи. Борщі та супи якось не так. А от, наприклад, голубці чи смажена курка – просто пальчики оближеш! Як каже моя мама:  «З нічого вмієш зробити щось».
-Найкумедніший випадок, який траплявся з вами чи з кимсь із сім’ї?
-Так швидко й не згадаєш, - усміхається моя співрозмовниця. - Одного разу, вичитавши рецепт в журналі, захотілось мені  порадувати рідних  запеченою з яблуками, сиром та рисом гускою.  Та чи то багато тих яблук поклала, чи щось зробила не так, але замість гуски вийшов …пиріг. Усі рідні дуже чекали того чуда кулінарії, тож потім  довго сміялися, згадуючи той курйоз.
-А можете, поспілку-вавшись із відвідувачем декілька хвилин, визначити його сутність?
-Звичайно. Працюючи стільки часу з людьми, мені варто подивитися відвідувачеві в очі, щойно він відкриє двері кабінету, щоб визначити – добра це людина чи зла і з чим вона до мене прийшла.
-На вашу думку, колеги вами задоволені, вони вас цінують?
-Про це тільки вони можуть сказати, хоча те, що ми стільки років працюємо разом без жодних серйозних конфліктів і непорозумінь, говорить саме за себе.
-А ким себе вважаєте більше – керівником чи просто жінкою?
-Жінкою. Керівник я  на роботі, а вдома – звичайнісінька жінка.
-Зачиняючи двері кабінету, залишаєте всі виробничі проблеми тут?
 -Я би так не сказала. Інколи й уночі не спиться: все треба обміркувати,  розкласти по поличках, хоча, закриваючи двері, хочеться відпочити та погратися з онуками.
-І які проблеми  зараз найбільше турбують?
-Реалізувати всі послуги( більше 80-ти), які надає людям пошта і від яких отримуємо дохід. Виконавши всі планові завдання, відчуваєш, що ти чогось вартий.
-Відчуваєте себе самодостатньо реалізованою особистістю, досягли всього, чого прагли?
-Жінці завжди чогось не вистачає, але все те, що маю на сьогоднішній день, дає мені відчуття задоволення.
-Антоніно Андріївно! Я дякую вам за цікаву і відверту розмову, зичу міцного здоров’я, родинного щастя і побільше онуків.
 

Авторизація

Люстрація

Останні новини


АКТУАЛЬНО

Зверніть увагу!
Читайте нашу газету! Може знайдете в ній загублену річ? 

ТУТ

Опитування

В.о. президента Турчинов пропонує провести одночасно з виборами президента референдум - щодо унітарного чи федеративного устрою України. Ви підтримуєте цю ідею?
 

Статистика сайту

Користувачів : 1751

«Добрі вісті, коли запрошують їсти»

Зараз на сайті

Реклама



Найбільше читають про

Інформери

Погода в Луцьку Курс долара


korovay_ban.png

Контактна інформація

Звертайтесь за адресами: м. Володимир-Волинський, вул. Ковельська, 56 м. Нововолинськ, вул. Нововолинська, 64/16
Контактний телефон редакції: 03342 3-81-31
Мобільний телефон редакції: 063 313-83-08
Контактный телефон (Нововолинськ): 03344 44-8-66